Серія “Хроніки мого міста”
Ранок в облозі. Збиральники снігу/Morning under siege. Snow collectors
На 8 березня ми отримали справжній дарунок з небес - зранку випав сніг. Білий та чистий. Просто виходь й обережно збирай зверху - тоді можна буде розтопити його на кострі й заварити чай або каву. Але треба було поквапитися, бо вже весняне сонечко з кожною хвилиною підтоплювало ніжний білий покров й сніг неможливо було зібрати без землі. З чистого снігу ми зробили сніданок, решту скинули в ванну, до залишків ще водопровідної води, бо ніхто не знав, що чекає на нас попереду й чи не придется будь-яку воду якось очищувати, кип’ятити й пити.
Полотно, акрил. 202280x80
Ранок в облозі. Збиральники снігу/Morning under siege. Snow collectors
На 8 березня ми отримали справжній дарунок з небес - зранку випав сніг. Білий та чистий. Просто виходь й обережно збирай зверху - тоді можна буде розтопити його на кострі й заварити чай або каву. Але треба було поквапитися, бо вже весняне сонечко з кожною хвилиною підтоплювало ніжний білий покров й сніг неможливо було зібрати без землі. З чистого снігу ми зробили сніданок, решту скинули в ванну, до залишків ще водопровідної води, бо ніхто не знав, що чекає на нас попереду й чи не придется будь-яку воду якось очищувати, кип’ятити й пити.
Полотно, акрил. 202280x80
Ранок в облозі. Збиральники снігу/Morning under siege. Snow collectors
На 8 березня ми отримали справжній дарунок з небес - зранку випав сніг. Білий та чистий. Просто виходь й обережно збирай зверху - тоді можна буде розтопити його на кострі й заварити чай або каву. Але треба було поквапитися, бо вже весняне сонечко з кожною хвилиною підтоплювало ніжний білий покров й сніг неможливо було зібрати без землі. З чистого снігу ми зробили сніданок, решту скинули в ванну, до залишків ще водопровідної води, бо ніхто не знав, що чекає на нас попереду й чи не придется будь-яку воду якось очищувати, кип’ятити й пити.
Полотно, акрил. 202280x80
Пост мост/ Post bridge
Пост мост – це споруда, міст, переправа через річку Кальміус. Це зв’язок між центральною частиною міста та величезним металургійним комбінатом “Азовсталь”, з яким була пов'язана практично кожна родина у нашому місті. У дитинстві мене завжди вражав цей іржавий металевий гігант – Азовсталь. Іноді лякав, іноді захоплював, але не залишав байдужою. В Маріуполі ми створили мистецький проект й назвали його ПостМост – про красу, історію та природу індустріального міста. Він існував 3 роки. Потім прийшла війна. Пост мост був зруйнований, Азовсталь став останнім оплотом оборони Маріуполя. Але попри все наш проект відродився й продовжується і це дає надію на світле українське майбутнє мого рідного міста.
Полотно, акрил. 202260x60
Пост мост/ Post bridge
Пост мост – це споруда, міст, переправа через річку Кальміус. Це зв’язок між центральною частиною міста та величезним металургійним комбінатом “Азовсталь”, з яким була пов'язана практично кожна родина у нашому місті. У дитинстві мене завжди вражав цей іржавий металевий гігант – Азовсталь. Іноді лякав, іноді захоплював, але не залишав байдужою. В Маріуполі ми створили мистецький проект й назвали його ПостМост – про красу, історію та природу індустріального міста. Він існував 3 роки. Потім прийшла війна. Пост мост був зруйнований, Азовсталь став останнім оплотом оборони Маріуполя. Але попри все наш проект відродився й продовжується і це дає надію на світле українське майбутнє мого рідного міста.
Полотно, акрил. 202260x60
Пост мост/ Post bridge
Пост мост – це споруда, міст, переправа через річку Кальміус. Це зв’язок між центральною частиною міста та величезним металургійним комбінатом “Азовсталь”, з яким була пов'язана практично кожна родина у нашому місті. У дитинстві мене завжди вражав цей іржавий металевий гігант – Азовсталь. Іноді лякав, іноді захоплював, але не залишав байдужою. В Маріуполі ми створили мистецький проект й назвали його ПостМост – про красу, історію та природу індустріального міста. Він існував 3 роки. Потім прийшла війна. Пост мост був зруйнований, Азовсталь став останнім оплотом оборони Маріуполя. Але попри все наш проект відродився й продовжується і це дає надію на світле українське майбутнє мого рідного міста.
Полотно, акрил. 202260x60
Тиха вечеря/ Quiet dinner
Саме через ці несподівані обстріли бажано було знаходитись більше в приміщенні, де стіни хоч якось могли захистити від уламків. Звісно, в разі прямого влучання ніякі стіни врятувати не могли, але робили те, що можливо. Отже, приготувавши їжу, люди збиралися в будинку, у якомусь кутку подалі від вікон, які могли вилітити від вибухової хвилі, й, розділивши вечерю їли. Поруч - завжди відчинений отвір у підвал аби можна було швидко сховатися, якщо прилетить близько.
Десь в березні в Маріуполі вже вибудувався певний режим обстрілів. О 6 ранку було чутно літаки. Вони скидали бомби, 2 або 4 за раз. Завжди парну кількість. Ми напружено чекали перший вибух. Якщо він був далеко, то й другий теж буде далеко. Бо місто знищували, бомбили по квадратах, планомірно. Ранковий літак був не один. Зазвичай 2 або 3. Потім був час, коли ми готували сніданок. Насправді, розпалювати вогонь йшли раніше, бо сиру деревину не так вже й просто розпалити. Мі бачили літаки в небі на власні очі. Як вони летять з півдня, зі сторони моря, казали, що з Ейська, як скидають бомби, а потім роблять велике коло й повертаються на схід. Зазвичай вони з’являлися східніше нашого будинка, але коли ми побачили літак західніше, надія на швидке припинення війни зникла остаточно. Після літаків починалися обстріли з артилерії. Там складніше було зрозуміти, куди прилетить, тому прислухатися потрібно було весь час. Також прилітали міни. Рідко й зненацька. Вони залишали по собі маленьку воронку, скоріше навіть подряпину на асфальті й багато маленькіх отворів на вікнах, дверях, будинках, деревах навкруги. Якщо поруч були люди, їх ранило або вбивало.
Полотно, акрил. 202280x60
Тиха вечеря/ Quiet dinner
Зазвичай вони з’являлися східніше нашого будинка, але коли ми побачили літак західніше, надія на швидке припинення війни зникла остаточно.Після літаків починалися обстріли з артилерії. Там складніше було зрозуміти, куди прилетить, тому прислухатися потрібно було весь час. Також прилітали міни. Рідко й зненацька. Вони залишали по собі маленьку воронку, скоріше навіть подряпину на асфальті й багато маленькіх отворів на вікнах, дверях, будинках, деревах навкруги. Якщо поруч були люди, їх ранило або вбивало.
Саме через ці несподівані обстріли бажано було знаходитись більше в приміщенні, де стіни хоч якось могли захистити від уламків. Звісно, в разі прямого влучання ніякі стіни врятувати не могли, але робили те, що можливо. Отже, приготувавши їжу, люди збиралися в будинку, у якомусь кутку подалі від вікон, які могли вилітити від вибухової хвилі, й, розділивши вечерю їли. Поруч - завжди відчинений отвір у підвал аби можна було швидко сховатися, якщо прилетить близько.
Десь в березні в Маріуполі вже вибудувався певний режим обстрілів. О 6 ранку було чутно літаки. Вони скидали бомби, 2 або 4 за раз. Завжди парну кількість. Ми напружено чекали перший вибух. Якщо він був далеко, то й другий теж буде далеко. Бо місто знищували, бомбили по квадратах, планомірно. Ранковий літак був не один. Зазвичай 2 або 3. Потім був час, коли ми готували сніданок. Насправді, розпалювати вогонь йшли раніше, бо сиру деревину не так вже й просто розпалити. Мі бачили літаки в небі на власні очі. Як вони летять з півдня, зі сторони моря, казали, що з Ейська, як скидають бомби, а потім роблять велике коло й повертаються на схід.
Полотно, акрил. 202280x60
Тиха вечеря/ Quiet dinner
Саме через ці несподівані обстріли бажано було знаходитись більше в приміщенні, де стіни хоч якось могли захистити від уламків. Звісно, в разі прямого влучання ніякі стіни врятувати не могли, але робили те, що можливо. Отже, приготувавши їжу, люди збиралися в будинку, у якомусь кутку подалі від вікон, які могли вилітити від вибухової хвилі, й, розділивши вечерю їли. Поруч - завжди відчинений отвір у підвал аби можна було швидко сховатися, якщо прилетить близько.
Десь в березні в Маріуполі вже вибудувався певний режим обстрілів. О 6 ранку було чутно літаки. Вони скидали бомби, 2 або 4 за раз. Завжди парну кількість. Ми напружено чекали перший вибух. Якщо він був далеко, то й другий теж буде далеко. Бо місто знищували, бомбили по квадратах, планомірно. Ранковий літак був не один. Зазвичай 2 або 3. Потім був час, коли ми готували сніданок. Насправді, розпалювати вогонь йшли раніше, бо сиру деревину не так вже й просто розпалити. Мі бачили літаки в небі на власні очі. Як вони летять з півдня, зі сторони моря, казали, що з Ейська, як скидають бомби, а потім роблять велике коло й повертаються на схід. Зазвичай вони з’являлися східніше нашого будинка, але коли ми побачили літак західніше, надія на швидке припинення війни зникла остаточно. Після літаків починалися обстріли з артилерії. Там складніше було зрозуміти, куди прилетить, тому прислухатися потрібно було весь час. Також прилітали міни. Рідко й зненацька. Вони залишали по собі маленьку воронку, скоріше навіть подряпину на асфальті й багато маленькіх отворів на вікнах, дверях, будинках, деревах навкруги. Якщо поруч були люди, їх ранило або вбивало.
Полотно, акрил. 202280x60
Теплий день/ A warm daye
Наприкінці весни обстріли стали рідше і ті люди, що вижили й не виїхали, стали виходити з підвалів щоб погрітися на сонці. Інших способів обігріву не було, тільки багаття. Але дрова берегли для приготування їжі. Біля будинків упереміш лежали уламки будинку, що залишилися після вибухів, речі людей, які вони врятували з домівок під час пожеж, дрова, різні ємності з водою. На стільцях і табуретах сиділи люди, вбираючи сонячне світло і тепло після довгої, холодної та найжахливішої в їхньому житті зими.
У Маріуполь війна прийшла першого ж дня, 24 лютого. З того моменту я втратила відчуття реальності та повноти життя. Пішли зі світу фарби та об'єм, зникли запахи. Окрім запаху гару, який приносив вітер від палаючих будинків, та запаху диму вогнищ, на яких готували їжу. Небо більше не було блакитним та радісним. Небо несло смерть, від звуку літака починав нити живіт, ми збиралися ближче до будинку, до підвалу і чекали вибухів. Їх завжди було 2 чи 4. Між вибухами проходило 1-2 хвилини. Зазвичай вони були далеко – за кілька кварталів від нас. Після вибухів ми видихали, але полегшення не було. Тому що по нас не попали, але десь зовсім поряд горіли і валилися будинки, а в них страждали й гинули люди.
Полотно, акрил. 202280x60
Теплий день/ A warm daye
У Маріуполь війна прийшла першого ж дня, 24 лютого. З того моменту я втратила відчуття реальності та повноти життя. Пішли зі світу фарби та об'єм, зникли запахи. Окрім запаху гару, який приносив вітер від палаючих будинків, та запаху диму вогнищ, на яких готували їжу. Небо більше не було блакитним та радісним. Небо несло смерть, від звуку літака починав нити живіт, ми збиралися ближче до будинку, до підвалу і чекали вибухів. Їх завжди було 2 чи 4. Між вибухами проходило 1-2 хвилини. Зазвичай вони були далеко – за кілька кварталів від нас. Після вибухів ми видихали, але полегшення не було. Тому що по нас не попали, але десь зовсім поряд горіли і валилися будинки, а в них страждали й гинули люди. Наприкінці весни обстріли стали рідше і ті люди, що вижили й не виїхали, стали виходити з підвалів щоб погрітися на сонці. Інших способів обігріву не було, тільки багаття. Але дрова берегли для приготування їжі. Біля будинків упереміш лежали уламки будинку, що залишилися після вибухів, речі людей, які вони врятували з домівок під час пожеж, дрова, різні ємності з водою. На стільцях і табуретах сиділи люди, вбираючи сонячне світло і тепло після довгої, холодної та найжахливішої в їхньому житті зими.
Полотно, акрил. 202280x60
Теплий день/ A warm daye
У Маріуполь війна прийшла першого ж дня, 24 лютого. З того моменту я втратила відчуття реальності та повноти життя. Пішли зі світу фарби та об'єм, зникли запахи. Окрім запаху гару, який приносив вітер від палаючих будинків, та запаху диму вогнищ, на яких готували їжу. Небо більше не було блакитним та радісним. Небо несло смерть, від звуку літака починав нити живіт, ми збиралися ближче до будинку, до підвалу і чекали вибухів. Їх завжди було 2 чи 4. Між вибухами проходило 1-2 хвилини. Зазвичай вони були далеко – за кілька кварталів від нас. Після вибухів ми видихали, але полегшення не було. Тому що по нас не попали, але десь зовсім поряд горіли і валилися будинки, а в них страждали й гинули люди. Наприкінці весни обстріли стали рідше і ті люди, що вижили й не виїхали, стали виходити з підвалів щоб погрітися на сонці. Інших способів обігріву не було, тільки багаття. Але дрова берегли для приготування їжі. Біля будинків упереміш лежали уламки будинку, що залишилися після вибухів, речі людей, які вони врятували з домівок під час пожеж, дрова, різні ємності з водою. На стільцях і табуретах сиділи люди, вбираючи сонячне світло і тепло після довгої, холодної та найжахливішої в їхньому житті зими.
Полотно, акрил. 202280x60